Мореас Фрост

                                 Т Р И Л О Г І Я  «М О Р Е Х О Д К А»

                         Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»

                                                  «...Любов, золоті сходи... без перил!»

                                                                              (з пісні Ю. Антонова)

                          Розділ VII. ВАРІКА (прощальні «гастролі»)

    Час одкровень таки наступив. Велике враження на

Головного Героя справила незвичайна історія Варіки

про початкові кроки її вступної кампанії до МДІМВ.

Утім, дивуватися тут нема чому. Мало що звичайного

може траплятися в житті у цієї неординарної дівчини

                              Глава 7.3. «ДЗВІНКИЙ» ІНСТИТУТ

                             Частина 2. Переконливе Рандеву

        ... Але ось у ній нарешті заговорило й раціональне.

       - Славушику, рідний, розказав би мені, як тобі вчиться у твоїй морехідці? Як узагалі тобі там? Чи цікаво? Адже я нічогісінько про твоє нове життя не знаю...

      - Та що особливо цікавого можу я повідомити про перші будні свого самітницького навчання? Якщо зовсім коротко, то здебільшого - ночами - суща боротьба з різними прибиральними повинностями, а вдень - на заняттях - зі сном. І все це - спочатку в обставині початкової суворої ізоляції від зовнішнього світу, у вигляді тривалого на півтора місяця карантину, який більше нагадує тюремний режим, коли і носа нікуди не висунеш безкарно, і фактичного знаходження в замкнутому просторі ротного приміщення, яке надалі чергується з рідкісними звільненнями в місто у вихідні дні. І так буде, напевно, весь перший рік. Навряд чи це буде вже дуже цікаво для тебе. Трохи згодом, за бажання, можу залюбки розповісти тобі детальніше про моє нове життя-буття. Але це ще може почекати...

       «Ех, невдача якась, чорт би побрав, як же мені відкриватися їй про свої амурні пригоди?!... Як відчуває, що мені є, що їй розповісти, чим поділитися!.. А може, навіть відомо про мене все, природно, в загальних контурах, магістрально. Адже не дарма згадувала про свої неординарні здібності, вони для мене не таємниця, але ось уперто мовчить про це, вичікує. Напевно, сподівається, що сам зізнаюся?.. Авжеж, точно зізнаюся, нікуди не подінуся, сто відсотків доведеться розписатися у своїй безсоромній неспроможності перед нею. Ось де очманілий «подарунок» буде для неї!.. Треба б тільки вибрати відповідний психологічно зручний момент для ганебного зізнання...» - одночасно накотили дозвільні думки з приводу.

       Але поки що було не до оголення «таємниць мадридського двору». І я зрадницьки сповз зі слизької теми, спрямував річище розмови на її персону, продовживши свій наступ на Варіку.

        - А ось, сонце моє, краще ти розкажи мені про свої пригоди після нашої з тобою розлуки, про перипетії з твоїм вступом. Хотілося б почути про всі моменти твого життя, все від самого початку, як тільки ти опинилася в Москві. Адже ти розумієш, для мене все, що відбувалося з тобою за час нашої довгої розлуки - суцільна біла пляма. Я також абсолютно нічого про тебе не знаю. Ну, а ту нашу єдину телефонну розмову після твого повернення додому і далі дивний раптовий від'їзд знову до Москви й згадувати немає бажання. Він мене тоді буквально «поховав», поставивши лише купу запитань щодо нашого майбутнього. Я не сумніваюся, тобі є, що мені розповісти. І, бажано, в деталях і подробицях. Я навіть не питаю поки що про твоє подальше мовчання до самої цієї нашої зустрічі, ніби згинула там. Але ось для початку відповідь мені на одне запитання, яке давно моторошно мучить мене: чому ти, коли перебувала у Москві на вступі, і, затримавшись там, жодного разу так і не спромоглася мені зателефонувати? Навіть спроб не робила?.. Адже чудово знала або припускала, що я, по суті, з кінця липня і весь серпень буду перебувати вдома в тужливому очікуванні твого приїзду!.. Для мене це - цілковита загадка. Хоча, звісно, навряд чи могла ти знати, що я робитиму ще одну спробу вступу, але вже в мореходку. І якраз у серпні.

      Варіка уважно мене слухала і, було помітно, замислилася, наче пригадуючи знову всі ті події, обставини та враження, пов'язані з тим вже далеким періодом її життя, який став вже далеким, часом вступу до цього горезвісного інституту міжнародних відносин.

        - А знаєш, все ж таки мені стало відомо, що на початку серпня тебе не буде вдома. От тільки не припускала, що ти підеш морським шляхом, - вона знову замовкла в задумі та, зробивши паузу, промовила. - Так, любий, звісно, ти маєш право все знати. І ти, безсумнівно, абсолютно все від мене незмінно почуєш. У мене немає від тебе таємниць. І, повір, усьому буде своє логічне пояснення. Але краще все - поступово і послідовно. Адже нам нікуди поспішати, у нас цілком достатньо часу попереду.

       - Ось уже справді дивно... Звідки тобі могло стати відомо, що я поїду з міста? Адже я ні з ким не ділився про поїздку на вступ до мореходки, зокрема й зі своїми друзями. Бо не те, що нікому не повідомляв про свої плани, а навіть ні з ким зі знайомих не встиг побачитися в той час. Настільки це сталося раптово і навіть для мене несподівано.

         - Ну, ти ж давно обізнаний про мої специфічні здібності... Все-все скоро дізнаєшся, Славушику... Я нічогісінько не маю наміру приховувати від тебе. Ну, а для початку, дійсно, розповім тобі про мій своєрідний вступ...

       І полилася її струнка й довга розповідь, настільки докладна, що мені навіть не довелося її переривати зайвими запитаннями чи уточненнями.

       - Всупереч моїм очікуванням, вступ до омріяного «гучного» інституту в підсумку звівся для мене, по суті, до сущої проформи. Хоча й не без неприємних моментів. Власне, для тебе ж давно не секрет, у мене, як завжди, ніде і нічого гладко або безболісно не відбувається. І все - через мою горезвісну зовнішність. Як не намагаюся я особливо не виділятися своїм зовнішнім виглядом, хоча б в плані макіяжу або суперскромного одягу і зачіски, але й тут не обійшлося без інтимних натяків і непристойних пропозицій.

       ... Після звичайної документальної реєстрації в «Приймальній комісії», напередодні першого і єдиного для медалістів іспиту, мене несподівано викликали в інститут на особливу співбесіду.

       Виявляється, у закладі, крім загальної, існувала своя, внутрішня практика обмеженого відбору абітурієнтів без іспитів, за підсумками співбесіди, за їхніми документами, «Особистими справами». Цим правом користувалося Міністерство закордонних справ, яке курувало інститут. І ось я серед кількох десятків кандидатів потрапляю у сферу їхніх інтересів...

       ... Досить простора прямокутна кімната, імовірно, для особливих засідань із високою стелею, три великі широкі вікна, відчинені навстіж. Посередині - довгий масивний чорний полірований стіл. Біля ближнього до входу торця і з його боків - ряди стільців, у тому ж суворому величному стилі, з високими спинками.

       За столом - компанія з п'яти серйозних різновікових чоловіків у дорогих костюмах із краватками та однієї середніх років жінки, як я потім збагнула, психолога. Шостий - зовсім молодий хлопець - той, що зазивав усіх на «бесіду», одягнений простіше, сидів осторонь від основного колективу, ближче до мене, і весь час щось писав у блокноті. Мабуть, секретар, стенографував.

       На чолі столу, підносячись на солідному кріслі, сидів презентабельного вигляду чоловік в елегантних окулярах, які згодом він то знімав, крутячи в руках, то одягав знову, середньої комплекції, в солідному костюмі-трійці, випещеного, але цілком прихильного вигляду, з пікантними вусиками та шляхетним посивінням на скронях, але далеко не похилого, молодящегося віку. З його зовні суворого, головуючого вигляду, було зрозуміло, що це - ВІН - вершитель наших доль. Як згодом стало відомо, це був один із заступників Міністра закордонних справ країни. Фігура, однак...

     На столі перед ним трьома акуратними стопками спочивали теки, ймовірно, з «Особистими справами» викликаних на рандеву учасників-претендентів. Тут і зараз вирішувалася їхня ближня щаслива доля і перспектива бути ґрунтовно поміченими. Утім, і моя - зокрема.

       У приміщенні, попри протяг, ненав'язливо витала легка суміш аромату дорогих імпортних цигарок із витонченою домішкою шляхетного парфуму.

      Сказати, що я щосили, і навіть чистіше, ніж перед серйозним іспитом, хвилювалася, так взагалі нічого не сказати. Відчувала себе немов курка без пір'я. Хоча мій зовнішній вигляд був далекий від екзальтованого - сама суворість закомплексованої, зашореної, не цілованої гімназистки: темний низ - спідниця, що глибоко приховує коліна, світлий верх - блуза з глухим коміром, яка не дає сторонньому допитливому погляду «зачепитися» хоч за що-небудь. Своє безрозмірне волосся запустила з боків, заплівши у дві тугі коси, а щоб вони не бовталися ззаду мітелками при поворотах голови, наполовину перекинула їх через плечі на груди з невеликим провисом за спиною.

       ... Так і постала перед очима високої комісії, несміливо ступивши всередину (двері за мною прикрив той самий клерк), застигла на порозі, тільки й спромігшись прошепотіти щось схоже на «здрастуйте». Ти ж знаєш, як я завжди гублюся в незнайомому товаристві або компанії в перші хвилини. Ось і тут, як затуркана школярка зовсім втратила дар мови, неабияк перехвилювавшись.

          Але, мабуть, ніхто й не очікував від мене в цей момент зайвої спритності.

     - Сідайте, будьте люб'язні... Отже, це в нас... Красовська Варвара Андріївна... І розслабтеся ж, нарешті, голубко!.. Не варто нас боятися. Ми - такі ж люди, як і ви... - це першим заговорив головний, той, гламурний пан, одразу ж занурившись поглядом, мабуть, у мою розкриту «Особисту справу».

       Мені здалося ніби він, звертаючись до мене, дещо хвилювався. І мені це якось одразу в ньому не сподобалося.

     «Здерев'янілим» чином я присіла на краєчок стільця, що стояв у ближнього до дверей торця столу, навпроти якраз цього важливого пана, завмерши в очікуванні.

       Решта членів комісії поки що лише, відверто витріщаючись, розглядали мене, наполегливо висвердлюючи шістьма парами очей. Дехто навіть настільки пильно, що, здавалося, роздягали своїми запекло проникливими поглядами. Від чого мені стало зовсім уже ніяково. Але я швидко знайшла зручну для себе «точку опори» для очей - у ближньому з розкритих вікон, де на розляпистих гілляках дерева, що росло зовсім поруч зі стіною будівлі, безтурботно гралася зграйка крикливих горобців. Захоплено спостерігаючи за їхньою бурхливою метушнею, мені вдалося цілком вдало абстрагуватися від того, що почало відбуватися навколо моєї персони.

     «Та нехай «свердлять», якщо їм так хочеться», - подумалося, і я, продовжуючи й надалі споглядати розвиток потішної пташиної вакханалії, зовсім було відключилася від серйозності заходу, цілком відмовившись від важливості поточного моменту.

       З уже досить усталеної душевної рівноваги мене вивів солодкавий баритон усе того ж «боса», але звучав він уже більш упевнено, твердо. Мабуть, приборкав себе.

       - Наймиліша Варвара Андріївна, зізнаюся відверто, біографія ваша просто ідеальна! Вона на перших порах вражає. Не буду тут, детально загострюючись на ній, зловживати увагою високої комісії... - він обвів очима всіх присутніх за столом, продовживши. - Охочі за потреби можуть із нею детально ознайомитися. У мене буде лише кілька запитань до нашого кандидата.

       Тут я вже остаточно адаптувалася до навколишнього оточення, ґрунтовно взявши себе в руки, і мені стало набагато легше сприймати реальність. А ще я інтуїтивно відчула, що цей манірний пан дуже бажає справити на мене враження, сподобатися мені. Вже дуже картинно часом він «малювався», перебуваючи за своїм робочим місцем.

       - Ось ви тут по-відвертійничали про вільне володіння трьома іноземними мовами... - продовжив він, киваючи на розкриту перед ним теку з моїми документами.

       І тут полилася його «гра мовами», щоправда, на смішно примітивному для мене розмовному рівні.

        - Oh, excuse me, young lady, learn, you really have mastered three languages? (- А, дозвольте, юна леді, дізнатися, ви справді опанували три мови?).

     Я одразу зметикувала, звідки вітер віє, і, звісно, відповіла тією ж, англійською.

      - Yes, I can easily express myself and write in all three. (- Так, я легко висловлююся і пишу всіма трьома).

     - Excellеnt! (чудово!) - пожвавився «шеф» високих зборів, неабияк надихнувшись, і продовжив свій допит, але переключившись уже на німецьку.

        - Auf welche Weise haben Sie es geschafft, diese Sprache Arsenal zu meistern? Jemand, den Sie in dieser Gerechte Praxis zu unterst;tzen? (- Якими шляхами Вам вдалося заволодіти таким мовним арсеналом? Хто надавав Вам допомогу в цій праведній справі?), - прозвучало його друге запитання, він переможно блиснув склом своїх витончених окулярів.

        Тепер мені довелося «блиснути» своїми знаннями й в німецькій.

       - Ich studierte Englisch in der Schule, erster Band, na ja, dann, um die Hilfe eines Tutors zu verbessern, nehmen. Aber Franz;sisch und Deutsch legte mich in meiner Mutter und Gro;mutter. Sie besitzen sie perfekt. (- Англійську я вивчала спочатку в шкільному обсязі, ну, а потім з метою вдосконалення скористалася допомогою репетитора. А от французьку та німецьку мені допомагали опановувати мої мама та бабуся. Вони ними володіють досконало), - жваво «відстрілялася» я.

        - Блискуче! - не втримався мій екзаменатор від емоцій, що чіпко охопили його. Було помітно, що він увійшов у свій професійний раж, як це іноді трапляється у завзятих картярів. Мабуть, йому все ще не вірилося, що не вдалося зловити мене на якій-небудь неточності. Швидше, за інерцією, але, мабуть, щоб остаточно закрити мовну тему, він поставив ще одне, завершальне запитання, тепер уже французькою мовою. Мабуть, для повноти картини, ніби для себе.

        - Voudriez-vous, par exemple... voir Paris avec vos propres yeux? Aller la-bas un jour?.. (- А ось хотілося б вам на власні очі, наприклад... побачити Париж? Побувати там... коли-небудь?..) - він впився в мене упередженим поглядом.

       Але, мені здалося, зовсім не мою осічку він уже намагався відкопати в моїх відповідях. Як справжній професіонал, зайвий раз очікував отримати підтвердження моєї профпридатності. Він, було помітно, отримував естетичне задоволення від нашого спілкування.

        - Je serais heureuse! Qui refuserait un tel spectacle? Bien sur, je voudrais... (- Була б щаслива! Хто б відмовився від такого видовища? Звісно, хотіла б...), - зовсім не збрехала я, дивлячись просто в очі моєму «спокуснику».

       Той навіть на секунду зніяковів від мого пущеного йому на противагу не менш пронизливого погляду. Але тут же, швидко оговтавшись, але все ж таки відводячи очі від мене - у папери на столі - незворушно продовжив, уже переходячи на всім зрозумілу мову вітчизни.

       - Що ж, вельми похвальні по-європейськи знання! Тоді у вас будуть усі шанси потрапити туди в найближчому майбутньому, - урочисто проголосив «ватажок»-поліглот. - Варваро Андріївно, із задоволенням хочеться законстатувати: нам надзвичайно потрібні такі грамотні та всебічно підковані кадри. Ви безумовно підходите нам за всіма статтями... - і після чого, ощаслививши мене багатозначним поглядом, додав, - ... та... параметрами.

     І, вже звертаючись до всіх присутніх, запитав, мабуть, більше для проформи.

        - Панове, сподіваюся, ні в кого не виникло сумнівів щодо інтелектуальних задатків і потенційних здібностей та можливостей нашої настільки старанної й обдарованої конкурсантки?..

      Реакція «високої комісії» була заздалегідь прогнозованою. Ніхто не наважився промовити й слова, підлесливо потупивши погляди у свої блокноти. Однак, не дуже-то чекаючи чиєїсь реакції, мій поважний «покровитель», по-хазяйськи бравуючи, поспішив завершити нашу милу бесіду.

         - Тоді мені залишається лише привітати вас, шановна Варваро Андріївно! З цієї хвилини можете вважати себе нашою повноправною студенткою!

     Присутні члени лише здивовано переглянулися між собою. Я так зрозуміла, для них такий швидкоплинний експромт «патрона» став цілковитою несподіванкою, виявився ексклюзивним.

         Утім, як і для мене…

                Продовження в Главі 7.3. Частина 3………