Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»
«Жереб кинуто! Перейти Рубікон!»
(Гай Юлій Цезар)
Розділ IV. ПОЧАТОК НОВОЇ ЕРИ (справжні курсанти)
У багатьох поколінь курсантів мореходки багато
чого славного і не дуже в усі часи було пов'язано з
цією без перебільшення культовою спорудою для
масової культурної розваги молоді міста Херсона -
знаменитим і легендарним танцмайданчиком під
настільки нехитрою назвою «Ромашка». Сказ саме
про неї, рідну…
Глава 4.5. ЛЕГЕНДАРНА «РОМАШКА»
Частина 1. Знакова Пам'ятка
Несподівано отриманий дзвінкий «ляпас» від Ніки я не розглядав як зовсім вже трагічний для мене, але покладене нею розчарування від жіночої підступності не робило мене щасливішим. З одного боку, це був вельми ґрунтовний удар нижче пояса по моєму ураженому самолюбству. Водночас він же дав мені достатньо поживи для роздумів про одвічну тему жіночої мінливості та невірності. І хоча десь у глибині душі я і не мав особливих ілюзій щодо непохитної сексуальної стійкості моєї ненаситної подружки, проте її нещодавній прилюдний «показовий виступ» пролунав для мене подібно різкому гуркоту грому серед ясного неба. Те, що це був реальний факт зради з боку Ніки та, власне кажучи, першою моєю чутливою поразкою у стосунках із дамською статтю після багатьох моїх роздумів, я вже не сумнівався. А тому цей, м'яко кажучи, неприємний факт, цілком природно, не міг не сприйматися мною досить болісно.
Справді, ніяких ілюзій з приводу Нікі я собі намагався не будувати. Але з часом, у міру перетравлення в мені всіх пристрастей, переді мною цілком натурально, на повний зріст, рішуче постало питання: а що ж тепер робити з цією моєю не в міру норовливою, «праведною» і вибагливою Нікою? Як під час зустрічі повестися?
«Зрозуміло, великої і важкої розмови з нею ніяк не уникнути. Доведеться вислухати і її аргументи. Хоча про які такі виразні аргументи може серйозно йти мова за таких прозорих і незаперечних фактів? Пробачити, заплющивши очі, зробити потурання? Але чи правильно зрозуміє? І чи зробить відповідні висновки на майбутнє? Ой, щось дикі сумніви мене пробирають!.. Той, хто зрадив одного разу, зробить це, і вже куди легше, у будь-який зручний момент за «сприятливого» збігу обставин. Аксіома життя! Але, з іншого боку, вона ж - зовсім не дурна, як якесь «сопливе» дівчисько!.. Скільки знаю її, завжди була вдумливою й акуратною у стосунках, із солідним стрижнем усередині. І ціну собі знала. Ну, який сенс їй настільки відверто безконтрольно «розпорошувати» себе? Тим паче який резон при цьому голову мені морочити? Якщо просто наплювати на все, віддатися на волю течії, безвольно відпустити всі свої гальма та інстинкти, то на фіг я їй узагалі в такому разі був би потрібен? Дилема, однак!.. І невідворотно вимагає свого якнайшвидшого вирішення! О’кей, неминуча наша зустріч усе розкриє і покаже...» - логічно, але водночас суперечливо міркував я.
Худа без добра не буває. І на час антракту, що утворився в наших із Нікою стосунках, я цілком перебудував свою увагу на аспекти навчання. Ось тут-то якраз, на жаль, з'явилися вузькі місця і досить тривожні моменти. Моя горезвісна «неустойка» із серією позачергових нарядів даром для мене не пройшла. Я серйозно загруз із математикою. Позначився упущений і вчасно, по гарячих слідах не осмислений складний матеріал. І абсолютно закономірний, але зовсім непотрібний пробіл у поточних знаннях не забарився утворитися. Це ж - математика, де одне за інше чіпляється. А оскільки й інші дисципліни вимагали своєї пильної уваги, то, завдяки нашому «турботливому» навантаженню - всілякі господарчі роботи та щоденні стройові заняття, - вільного часу, щоб сколихнути упущені пласти настільки стрункої науки, зовсім не залишалося. До того ж самотужки осмислювати пропущений матеріал, мені бачилося справою абсолютно безперспективною. Найгірше - після закінчення семестру, напередодні Нового Року, мав бути навіть не залік, а письмовий іспит. Як-то воно буде?.. Не загрузнути б із ним остаточно... Слава Богу, що решта мене особливо не «клювало». І головна наша справа - радіозв'язок, попри численні необов'язкові пропуски, давалася без проблем. Уже чимало! Хоч цей факт мене заспокоював...
Чергове суботнє звільнення, наступне після пам'ятного нам святкового, ознаменувалося знаковою подією. Ми, нарешті, «дотягнулися» до легендарної міської пам'ятки - танцмайданчику «Ромашка».
Це була не просто помітна, а, я б сказав, дивовижна й амбітна споруда для культурного дозвілля молоді. Але не єдина в такому великому місті як Херсон. У різних його місцях успішно функціонували ще два доволі популярні танцмайданчики. Наприклад, у парку Леніна, в центрі міста, під назвою «Клітка», і в Придніпровському парку, що примикає до вулиці Перекопська, ближче до бавовняно-паперового комбінату - «Юність». Але вони настільки не вражали своєю величністю, були іграшковими, не йшли в жодне порівняння з грандіозністю «Ромашки». Щоправда, справедливості заради, треба відзначити й ще одне розважальне танцювальне місце просто неба - у центрі міста, на тій самій вулиці Перекопська, поруч із ККЗ Ювілейний. Це зовсім недалеко від нашого першого навчального корпусу, на території міського «Будинку офіцерів» - теж функціонував танцмайданчик, але це були танці для тих, хто на підході або кому «за 30». Загалом, для осіб вже більш солідного віку.
Тут треба зауважити, що в той час молодь не була розпещена скільки-небудь примітними можливостями проведення свого дозвілля, і місцями, де можна було легко і вільно зустрітися або познайомитися і поспілкуватися з протилежною статтю. Не існувало, в теперішньому їхньому розумінні, ніяких дискотек або тим більше бар-клубів. Дискотеки почнуть свою тріумфальну ходу значно пізніше, ближче до кінця 80-х. Тож візит на міський танцмайданчик залишався єдиним засобом спілкування молодих людей, спраглих знайти собі пару, або, з іншого боку (і цього не скасуєш), зловити пригод на своє одне місце.
Якщо до кінця бути відвертим, дуже невеликий відсоток молоді відвідував подібні заходи при тверезому розумі, принаймні, чоловіча її частина. Прийняти алкогольний «допінг» перед візитом, зловити кураж, було справою само собою зрозумілою. Тому зовсім не дивувало, що атмосфера навколо такого численного збіговиська «розпаленого» молодняку часом набувала характеру вибухонебезпечного. І не дарма в безпосередній близькості від таких присутніх місць чергували міліційні патрулі та відряджалися чисельні бригади «добровільних дружинників». Їхнім найпершим завданням було в зародку гасити несподівані спалахи агресії, що час від часу виникали ніби з нічого. Причому левова їхня частка припадала на сутички між міською молоддю та курсантами обох мореходок. Не дуже нас, хлопців у морській формі, шанувала чоловіча частина молодого цивільного населення міста. Зате вельми охоче свою перевагу віддавали нам представниці «слабкої» статі. Що, природно, не могло не викликати зрозумілого роздратування і ревних амбіцій у хлопців «без форми». З іншого боку, танцмайданчик «Ромашка», що знаходиться в такій безпосередній близькості від Екіпажу, нам можна було сміливо відносити до суто «свого», «домашнього». Хоча і «Клітка», що у центральному парку Леніна, теж могла вважатися, по суті, «нашою», перебуваючи по сусідству з навчальними корпусами нашої мореходки.
Хто, коли і чому вирішив дати цьому глобальному проєкту («Ромашка») просто неба настільки оригінальну і нехитру назву і за якими ознаками, історія замовчує. Напевно, якийсь важливий його архітектор-романтик. Якщо чесно, то з ніжними ромашками ця споруда ніяк не асоціювалася, і ніякими іншими квітами тут явно не пахло. Та й до її ненав'язливого стилю архітектури, витриманого в дусі фундаментального соцреалізму, цю фривольну й натхненну назву ніяк не приліпити.
Щоб реально усвідомити всю претензійну грандіозність цього присутнього місця, потрібно уявити собі величезний, округлого вигляду, діаметром майже під метрів сто бетонований майданчик. Перебуваючи в протилежних сторонах, можна було і не намагатися розрізнити риси облич осіб, які стоять там або танцюють. Він спочивав на досить високому фундаменті (щоб ступити на його простори, треба було, минаючи турнікети, піднятися сходами). До речі, треба віддати належне будівельникам, плиткова поверхня цього танц-пулу була старанно відшліфована і зі спеціальним зносостійким покриттям (і, слава Богу, елементів цементного пилу в повітрі не було). По периметру обгороджена, ні, не звичними всім, банальними темними тюремними або зоопарковими ґратами, а цілком окультуреною огорожею, з пристойним нахилом на зовнішній бік (щоб не зовсім зручно було перестрибнути через неї ззовні), зате доволі високою, що складалася з набору різних по діаметру труб, набраних по всьому зовнішньому колу горизонтально і фрагментарно скріплених між собою. Ось тільки чомусь пофарбовані вони були не в строкатій колірній гамі, що милує погляд і проповідується її назвою, а найдоступнішою і найдешевшою фарбою кульового (сірого) кольору. Будівельники, ймовірно, зрештою, як зазвичай, вирішили заощадити на естетиці. У центрі цього культурного плацдарму, мабуть, символізуючи тичинку квітки, на високому облагородженому бетонному стовпі розслаблено розкидали свої «гілки» на різні боки світу ліхтарі освітлення. У протилежному від входу напрямку височіла, виходячи з розмірів самої споруди, не менш фундаментальна за своїми масштабами, закрита з трьох боків естрада, що більше натякала на театральні підмостки. До речі, тут часом справді проводили різноманітні конкурси та виступи дитячих колективів самодіяльності та навіть проводили фестивалі та вистави. Тож можна сміливо сказати, для херсонців «Ромашка» була одночасно і чимось на кшталт літнього театру, щоправда, стоячого. Сидіти, звичайно, можна було, але лише на периферії, на металевих, але в дерев'яному облицюванні, лавках, що окантовували її безперервно по колу. Це теж була свого роду розкіш сервісу, яку інші танцмайданчики міста не могли собі дозволити через їхні скромні розміри.
Що стосувалось виконуваного репертуару, то за своїм змістом він, перегукуючись, мало чим варіювався від репертуарів ВІА (вокально-інструментальний ансамбль) решти своїх менших сестер. Усі вони затверджувалися в ідеологічному секторі комітету культури міськкому компартії України. Багато відомих музичних гуртів і виконавців, які давно гриміли на Заході й хоч би там як, але часом проривалися в наш ефір крізь «залізну завісу», були заборонені та безжально відтиналися пильними контролерами-партійцями й кураторами-ідеологами. Відступ від правил цими ВІА був для них смертельно небезпечним. Ось і рясніли їхні музичні «плей-листи» переважно «шедеврами» вітчизняних виконавців. На кшталт ансамблю «Добрі Молодці» з їхніми вкраденими у західних виконавців композиціями та переробленими на свій штиб словами пісень типу «Золотий світанок». Або той самий ВІА «Співочі гітари» з їхнім «Карлссоном» (безсоромно «переписали» у гурту «Крісті» тему «Yellow River»). Хоча й дещо з «нейтральної» творчості Заходу прослизало на публіку. Наприклад, від квартету «Beatles», що з кожним роком набирав шаленої популярності в країні. Але ж скільки часу минуло, коли вони весь світ підкорили! Згодом навіть одіозна фірма «Мелодія» (нарешті!.. куди вже було подітися?!) узяла їх собі на «озброєння», випустивши кілька довгогральних пластикових дисків.
Вхід на міські танцмайданчики, звісно, був платним. Квиток коштував чимало - 30 копійок. Майже як у кіно на вечірній сеанс. На перший погляд, ніби й невеликі гроші. Але ж дивлячись із чим порівнювати. Якщо з пляшкою пива «Жигулівське», то воно, наприклад, коштувало 23 копійки. А буханець чорного хліба - 14. Стільки ж коштувала і пачка сигарет без фільтра «Прима». І навіть якщо брати нашу «недорозвинену» стипендію в шість рубликів (лише на третьому курсі нам додали до них ще «троячок»), то, зрозуміло, на ці свої гроші нам можна було на танці ходити - не переходити. Ось тільки, на жаль, якби все було так просто насправді. І тільки танцями єдиними обмежувалися наші жваві потреби...
Проте звільнення - ось воно. Мета - зовсім поруч, близька і зрозуміла. Справа - за малим - десь треба проникливо «зарядитися» для остаточного розкріпачення організму і повного «одухотворення» при спілкуванні з дамською статтю. Ну, а там, як складеться, і які конкретно завдання перед собою означив. Якщо у мене їх, у сенсі знайомства з дівчатами, не стояло ніяких і все зводилося до екскурсіону, то мої соратники саме думками про них самих, давно бажаних, були стурбовані неабияк і першочергово, що цілком природно. Ніби пора настає, ґрунтовно диктує, чим скоріше, тим краще заводитися знайомствами з жіночим полом, і, бажано, нескромної поведінки... Скільки ж можна безпредметно і бездарно ночами ліжка бруднити? Від проклятої фізіології ніяк не сховатися...
Власне, мене за час навчання, та й надалі, спорадичні знайомства і випадкові зв'язки - тим паче на танцях, чи то міських, чи то училищних - серйозно ніколи не спокушали. Ну, бувало, коли-не-коли, задля урізноманітнення життя і доводилося когось «підчепити» на подібних заходах, але закінчувалося все одним і тим самим одноразовим, безперспективним, можна сказати, джентльменським сценарієм: проводами до хати або, якщо не з місцевих, то - до гуртожитку, і ще не факт, що серією поцілуночків при місяці, ну, це в крайньому разі. А далі... «гудбай, бебі!», і без жодного жалю. Але, якщо дівчина траплялася «кручена» і в перший же вечір справа тхнула близькістю, то в мені одразу ж моментально спрацьовував внутрішній «запобіжник» - зайві медичні проблеми мені були абсолютно ні до чого. І, слава Богу! Скільки в нашій роті час від часу бідувало «щасливчиків» з цієї непривабливої частини, я прекрасно знав і постійно пам'ятав. А тому однозначно усвідомлював і прекрасно розумів, що вже краще часом перетерпіти, ніж потім потворно перетерплювати. І чудово, що подібна стратегія в дамському питанні мене ніколи не підводила «під монастир». А завжди вабили лише стабільні, довгограйні інтимні зв’язки із серйозними дівчатами. Тим більше що в перевірених сексуальних стосунках, перебуваючи в училищі, я здебільшого особливого дефіциту не відчував. Ну, а якщо, що гріха таїти, і траплялося щось мимохідь (як виняток, потрапляла іноді швачка під хвіст!), то, як то кажуть, Бог відводив. Утім, як, загалом, і в подальшому житті. Дрібниці - не беремо до уваги.
На міських танцмайданчиках, як правило, можна було зустріти лише початкові курси курсантського контингенту. Максимум третій курс. Старшокурсники були, як правило, народом статечним, серйозним, оброслим по жіночій частині міцними довготривалими зв'язками. Їх уже зовсім не приваблювало подібне примітивне і нехитре проведення часу. Вони у своїй більшості позиціювати себе на іншій, більш значущій хвилі, «оберталися» на іншій, значно вищій орбіті. Частина з них були вже молодятами. «Старих» навіть наші училищні патрулі намагалися зайвий раз не чіпляти, ніби як не помічали. У принципі, це правильно. Їм і без того було ким займатися, кого спрямовувати на шлях істинний. Відверто розпущених бешкетників серед курсантського «молодняку», який раптом відразу вирвався з-під суворої домашньої опіки й уявив себе надмірно самостійним і безконтрольним, було з лишком.
Продовження в Главі 4.5. Частина 2……….